Лист в 15 століття

з приводу споглядання картин "Дама з горностєм" і "Прекрасна Ферроньєра" 

.

Персефона зійшла в пекло твоїх рук.

Підняти голову тепер – що взяти Еверест.

Життя втомилося від розлук.

З грудей стирчить – що? – меч? хрест? Богів перст?

Озеро осені

Осінь! Ти — озеро, прозоре і глибоке,

Де чисті б'ють ключі небесних журавлів.

Перлинно сіре небо — це дно твого потоку,

Тут синьоквітий степ зотлів.  

Луска з хвоста русалки — прозоро-золотава —

Осиплеться на плесо тво́є.

Ось човен виплива на середину ставу.

А в ньому: хто ті двоє?..

Польова ідилія

Щоразу, як пліту вінок з колосків, полину,

деревію, – з духмяного зілля, я хочу, щоб знов у вікно видно було далину. 

Ми від неї п'янієм і маєм солодке похмілля.

Згорну чисте поле, мов синю хустину, і сховаю до серця калити. 

Ми з тобою – замкнене коло. Так, я тебе кохаю. О так! Ми з тобою лиш квіти.

Останній сніг

Мій епілог – прелюдія весни, остання крапля – проклята й заклята. Останній сніг – не довгожданне свято. Останній сніг – це Бог, він попіл струшує з цигарки. Це передсмертний рій думок, чи сивина на скронях у циганки. Останній сніг це вишень перший цвіт. Завіса біла між життям і смертю, або фальсифікована монета із чимось двоголовим (типу курки) і двійкою на ...

Місячний вузол

Я ридатиму день і дві ночі, І ще сорок років Блукатиме в морі  Моя душа. Але я не знайду Те, що минуло, І те, що ніколи не збудеться. Коли ти лишав Мене наодинці  З рудою піною Божевілля абсурдних снів, Лице моє розпадалося Навпіл від жаху і жалю І ковтало Сонце. Я давно поховала Тепло твоїх слів, І рук, І губ, ...